Корисне побачення

Автор - Максим Мєйстєр

Їжачку подобалась Білочка. Коли Їжачок визирав з нірки у своїх важливих справах, то бачив, як вона безтурботно стрибає на гілках високої сосни. Білочка жила саме на сосні, під якою Їжачок збудував хатинку.

"Як чудово вона стрибає, яка вона весела і який у неї пухнастий хвостик!" - думав Їжачок, спостерігаючи за Білочкою. Він давно хотів з нею познайомитися, але, по-перше, не було часу, адже необхідно було займатися дуже важливими справами, а по-друге, Їжачок соромився.

Але ось він нарешті відважився. Залишивши важливі справи і домашні турботи на цілий день, Їжачок виліз з нірки-хатинки, подивився вгору і крикнув до Білочки, яка безтурботно сиділа на гілці.

- Привіт, чим займаєшся?

- Нічим! - весело відгукнулась Білочка.

- Як це, "нічим"! - обурився Їжачок. - Хіба так можна?! Потрібно обов'язково чимось займатися!

- А я вже займаюсь! - заперечила Білочка.

- Чим же? - з підозрою запитав Їжачок.

- Розмовляю з тобою! - Білочка стрибнула на кілька гілок вниз.

- Хм! Це не діло. Діло - це коли робиш щось корисне!

- Невже? - Білочка замислилась. - І що мені робити?

- Давай, погуляємо разом... - раптом мовив Їжачок і навіть пчихнув від такої сміливості.

- Давай, - легко погодилась Білочка. - А це корисна справа?

- Ні, - неохоче зізнався Їжачок. - Некорисна. Але я відклав усі важливі справи і згоден змарнувати цілий день, щоб познайомитися з тобою. Ти мені дуже подобаєшся.

- Ти мені теж! - зраділа Білочка. - А що за важливі справи?

- Збирати ягоди і гриби, готуватися до зими... - став перераховувати Їжачок. - Багато чого, але я подумав, що один день можна виділити для Білочки, яка мені подобається. І серйозні справи від цього не дуже постраждають... То ти погуляєш зі мною?

- Ти запрошуєш мене на побачення? - уточнила Білочка.

- Так, - пихато відповів Їжачок.

- Добре! - погодилась Білочка і стрибнула на землю. - А куди ми підемо?

- Куди хочеш! -великодушно запропонував Їжачок.

- Я хочу на галявинку, де співають солов'ї...

- Навіщо?

- Послухати, як співають солов'ї...

- І який у цьому сенс? - заперечив Їжачок. - Може, краще підемо на галявинку, де ростуть суниці? Ти любиш суниці?..

- Люблю, але ж ми на побаченні, і маємо слухати солов'їв! - відповіла Білочка.

- Ну добре, підемо, подивимось на твою галявинку-де-співають-солов'ї! - з незадоволенням погодився Їжачок.

Вони пішли разом лісовою стежкою і згодом вийшли на чудову світлу галявинку.

- Що ж ти мене обманюєш? - здивувався Їжачок. - Адже це усім відома галявинка-на-якій-ростуть-суниці, а зовсім не твоя непотрібна галявинка-на-якій-співають-солов'ї!

І їжачок почав спритно збирати великі суниці...

- Але й солов'ї тут також співають... - відповіла Білочка і прислухалась. - Тільки зараз вони чомусь мовчать...

- Ти просто переплутала галявинки, - сказав Їжачок, наминаючи суниці, щоб відкласти якомога більше жиру до зими.

- Тоді підемо до струмка, подивимось райдугу! - знову надихнулась Білочка.

- Ну добре, підемо, - неохоче погодився Їжачок, залишаючи смачні ягоди. - А що таке райдуга?

- Це кольорові візерунки прямо у повітрі! - відповіла Білочка.

- Невже? - байдуже поцікавився Їжачок, облизуючись. - І навіщо вони? Ці твої візерунки в небі?

- Вони гарні і ми будемо ними милуватися! - пояснила Білочка.

- Хм? - Їжачок хотів сказати, що це дурість. Але тільки посопів і без ентузіазму пробурчав: - Ну добре, підемо, подивимось на твої візерунки!

Вони довго пробиралися заплутаною стежкою, доки не вийшли до струмка.

- Як добре! - знову здивувався Їжачок. - Це зовсім не твій дурний струмок-з-райдугою! А струмок-з-очеретом! Я його збираю і роблю пухку підстилку в своїй хатинці!

Їжачок швидко зламав кілька очеретин, а потім відгриз м'які верхівки.

- Зазвичай тут буває дуже гарна райдуга, - замислено сказала Білочка. - Але сьогодні з нею щось трапилось...

- Невже? - байдуже відгукнувся Їжачок, закріплюючи на голках пухнастий очерет.

Білочка зітхнула і замислилась ще більше.

- Вже темніє! Чи не час нам додому? - запитав Їжачок, зладивши з роботою.

- Напевно, - погодилась Білочка. - Тільки давай ще підемо на вершину пагорба, щоб подивитись, як сходить велика зірка...

Цього разу Їжачок навіть не запитував "Навіщо?". Він вже майже звик до безглуздих бажань Білочки, тому важко й протяжно зітхнув, а потім приречено погодився:

- Ну гаразд, підемо, подивимося на твій пагорб-з-якого-видно-зірку...

Вони поспішили в бік високого пагорба. Але коли підійшли до нього зовсім близько, Їжачок раптом радісно вигукнув:

- Здається, ти знову помилилась! Це зовсім не безглуздий пагорб-з-якого-видно-зірку, а пагорб-на-якому-багато-грибів!

- Ні, раніше це був пагорб, з якого я дивилась як сходить велика зірка... - прошепотіла Білочка, а потім зупинилась і мовила Їжачку: - Дозволь мені піти туди самій?

- Чому це? - обурився Їжачок.

- Солов'ї, райдуга... Це не так важливо, - з сумом відповіла Білочка. - Та я не можу припустити, що не зійде велика зірка...

Переклад українською мовою - Наталя Мотузюк